Ансамбль в архітектурі – це функціонально зв’язана сукупність будівель і прилеглої території, що сформувала певний художній образ. Він такою ж мірою як окрема будівля та його інтер’єр, є архітектурним витвором і об’єктом творчої праці архітектора.
Розрізняють ансамблі міські, заміські і паркові. Вони бувають малого і великого масштабу. Архітектура в них більшою чи меншою мірою завжди поєднується з природою, яка також стає об’єктом архітектурної композиції.
Невід’ємною частиною створення проекту є організація прилеглої до нього території. Під цим поняттям розуміється просторовий розподіл і організація вулиць, доріг, будівель, інженерного обладнання. Людство має багатий досвід зодчества, а найцінніша його спадщина – в області архітектурних ансамблів, в яких, як і в окремих творах мистецтва, виражаються суспільні ідеали, художні прагнення, смаки.
Існує два види міських ансамблів:
- До першого виду належать ансамблі, створені упродовж тривалого часу (кількох десятиліть, а іноді й століть). Прикладом може бути Хрещатик у Києві.
- До другого відносяться проекти, створені одноразово, за єдиним задумом, у єдиному стилі. Прикладами можуть бути ансамблі Лондона. Існує також багато нових ансамблів, створених вітчизняними і зарубіжними архітекторами
Істотний вплив на композицію архітектурного ансамблю мають природні умови. Низький, рівнинний рельєф місцевості дає можливість проводити прямі дороги, проспекти і вулиці. Високий, горбистий рельєф змушує проводити криволінійні дороги і вулиці, прокладати мости через рівнини, що надає ансамблю мальовничості.
Важливе значення для планування населеного пункту в цілому має наявність прилеглого водоймища і його характер, так як у більшості випадків це позначається і на плануванні ансамблю міста. Формуються набережні, прибережні парки і сквери; будинки, розташовані на рельєфі, що направлені до води. Так виникають парадні «фасади міст», що виходять на береги великих річок і морів.
Зв’язок з природою у внутрішніх міських ансамблях здійснюється шляхом розкриття перспектив навколишнього пейзажу і шляхом влаштування парків, скверів, ставків, фонтанів, басейнів. У містобудівній практиці склалися певні планувальні прийоми і форми, на основі яких організовуються ансамблі (вулиці різних типів, площі, набережні, міські центри).
У просторової композиції архітектурних ансамблів розрізняють наступні найбільш типові побудови:
- глибинно-просторова перспектива, яка може розкриватися уздовж витягнутої площі, вулиці, бульвару, каналу, річки і т. п. Вона зазвичай починається з композиційно головного елемента або приводить до нього; весь простір, що охоплюється перспективою, може бути головним елементом по відношенню до навколишнього;
- замкнутий простір, що обмежується забудовою або масивами зелені. До цього виду композиції ансамблю відносяться міські і паркові площі, внутрішньоквартальні та внутрішньозаводські об’єкти;
- вільний простір, у якому будівлі розташовуються таким чином, що вони не утворюють строго визначених лінійних кордонів. У цьому випадку елемантами, що визначають просторове середовище, служать природні або периметральні споруди;
- панорама, що розкриваються з найвищих точок зору всередині самого міста або селища. У таких ансамблях великого значення набувають силует забудови і висотні споруди. А зазвичай ми спостерігаємо поєднання зазначених типових випадків, тим більше, що ансамблі сприймаються в русі і з різних точок зору.
На додаток зазначимо ще деякі основні прийоми, що найбільш поширені при побудові архітектурного ансамблю:
- постановка в певних окремих місцях будівель, що виділяються за своїм значенням, масштабом, композицією та художніми якостями;
- використання історичних пам’яток архітектури в якості композиційних вузлів ансамблю;
- постановка монументів, присвячених видатним подіям і діячам, у відповідних, добре видимих і відвідуваних пунктах ансамблю.