Чому природа має бути співавтором архітектурних проектів

Залучення вже існуючих елементів і умов навколишнього середовища є невід’ємним атрибутом архітектурного проекту. Однак недостатньо лише розуміти навколишній простір чи враховувати дані навколишнього середовища та сонячної орієнтації. Не менш важливим є також бачення цих умов як співавторів.

Зокрема, лабораторія Касагранде, очолювана фінським архітектором Марко Касагранде, пропонує створення архітектури, яка виступає посередником у стосунках між людьми і природою.

У роботах організації можна прослідкувати ідею природи як співавтора в процесі проектування, пропозиції, які поєднують сучасне суспільство і природні елементи, та використання природних ресурсів для створення нових місць. Така позиція має тісний зв’язок між проектуванням і аналізом ділянки, особливо, коли мова йде про вивчення місцевих переваг і елементів, які можуть вплинути на конкретну пропозицію.

Вивчення відносин між проектом і природою не обов’язково означає імітацію традицій епохи Відродження, де еталонами виступали природна гармонія, геометрія і пропорції. Часто мова йде про включення природи як постійної активної сили в процес проектування, що додає об’єкту текстури, кольору, температури і контрасту. Це видно у проектах, де для встановлення цих відносин використовувалися особливості їх розташування, як у випадку з плавальними басейнами Leça португальського архітектора Альваро Сіза Віейра.

Співпраця архітектури і природи відбувається з перешкодами та можливостями, які надає середовище. Архітектурні конструкції найчастіше пов’язані з очевидним втручанням людини, рідше – з широким сприйняттям ландшафту, коли обраний матеріал зливається з навколишнім середовищем. Відтак розуміння місця допомагає створити бачення того, що архітектура не може розглядатися винятково як ізольований елемент, а як взаємодія між повсякденними потребами та навколишнім середовищем.